Аналізуючи роль 1980-х років у розвитку рок-музики, слід визнати, що ця декада була періодом найвищого розквіту для стилю Хеві-метал в його класичному вигляді. Саме в цей час відбувся його максимальний комерційний успіх і найбільш повна творча реалізація потенціалу провідних груп-представників жанру, зокрема Judas Priest, Iron Maiden, Accept, Manowar та інших. Початок 80-х років ознаменувався остаточним формуванням канонічного звучання класичного Хеві-металу, тоді як перша половина і середина декади стали періодом його найбільш масового розповсюдження в якості домінуючої моделі важкої рок-музики із величезною спільнотою шанувальників.
Водночас у другій половині 80-х класичний Хеві-метал починає втрачати гегемонію як єдиний лідер в тогочасному світі важкого року. У цей період зростає популярність двох стилістичних напрямів, що стали відгалуженнями від звучання класичного Хеві-металу – Ґлем-металу, орієнтованого на більшу комерційну доступність, пом’якшений саунд і візуальну привабливість виконавців, та Треш-металу, що акцентує агресію, швидкість і радикалізацію музичного мовлення. Ці два напрями ознаменували протилежні вектори розвитку жанру і водночас почали повноцінно конкурувати із Хеві-металом за аудиторію і медійну увагу, що призводить до поступової фрагментації жанрового простору.
Друга половина 80-х років становить особливий інтерес для музикознавчого дослідження, оскільки саме в цей період спостерігаються активні процеси адаптації представників класичного Хеві-металу до нових естетичних і ринкових умов. Йдеться як про стилістичні трансформації, так і про пошук нових моделей взаємодії із аудиторією в умовах зростаючої конкуренції всередині стилю.
Особливо цікавими в цьому контексті є метаморфози, що відбувалися в творчості британського гурту Judas Priest, який ще наприкінці 70-х років утвердився як один із ключових засновників стилістики класичного Хеві-металу. Judas Priest репрезентували найбільш зразкове звучання стилю, яке характерізується домінуванням гітарно-орієнтованої фактури, поєднанням рифової основи з мелодизованими сольними партіями, наявністю двох соло-гітар, виразним енергійним агресивним вокалом широкого діапазону, рухливими темпами та акцентованою ритмікою, що підкреслює енергію й драматизм музичного висловлювання. Також відмінною рисою класичного Хеві-металу стали аранжування, що включають тільки гітари і живі ударні, виключаючи клавішні і електронні інструменти.
Окрім музичних інновацій, гурт відіграв важливу роль у формуванні візуального коду жанру, зокрема, популяризувавши образ, що став канонічним для зірок Хеві-металу: чорний шкіряний одяг, доповнений численними металевими аксесуарами.
У першій половині 80-х років колектив досягає піку популярності, що супроводжується масштабною концертною діяльністю, та випуском альбомів, які можна розглядати як еталонні зразки саунду класичного Хеві-металу. Важливу роль відіграли в цьому навички і вокальні манери фронтмена групи Роба Хелфорда (Rob Halford), які стали визначальними ознаками стилю.
Відчуваючи певні зміни і вплив нових музичних тенденцій, учасники групи в 1986 році випускають альбом Turbo, який ознаменував певний відхід від саунду класичного Хеві-металу. В даному альбомі група зменшує рівень агресивності і швидкості виконання. Самі композиції альбому починають набувати рис комерційного пом’якшеного Ґлем-металу. Крім того музиканти додають звучання гітарних синтезаторів, які створюють ефект «космічного» саунду. Реакція на альбом виявилась амбівалентною: з одного боку він забезпечив гурту ширший доступ до масової аудиторії, з іншого – викликав критику з боку частини прихильників, орієнтованих на більш традиційне звучання класичного Хеві-металу. Таким чином загальна ситуація, що була спричинена новим стилістичним рішенням групи в альбомі Turbo, сформувала напругу між комерційною доцільністю і збереженням стильової ідентичності.
В цих умовах перед гуртом Judas Priest постала проблема подальшого стилістичного вибору: збереження комерційно орієнтованого напряму, або повернення до більш жорсткої традиційної моделі класичного звучання Хеві-металу.
Важливим чинником формування звучання наступного релізу стало походження його матеріалу: до альбому Ram It Down були включені композиції, підготовлені ще в процесі роботи над Turbo, який на початковому етапі розглядався як подвійний альбом. В остаточній версії Turbo було відібрано матеріал, орієнтований на більш комерційне звучання, тоді як частина композицій із більш жорсткою стилістикою залишилася нереалізованою і згодом увійшла до наступного альбому.
Вихід у 1988 році альбому Ram It Down ознаменував новий етап пошуків і творчих рішень, відображаючи складний і суперечливий характер трансформацій, що відбувалися в межах жанру наприкінці декади.
З одного боку, в звучанні альбому чітко простежується повернення до більш жорсткої та швидкісної моделі звучання класичного Хеві-металу. Ram It Down продемонстрував не лише відновлення практики агресивних і динамічних композицій, але й звернення до ще вищих темпів, що в окремих випадках наблизило матеріал до стилістики Спід-металу – напряму, який у 80-х роках функціонував як проміжна ланка між класичним Хеві-металом і Треш-металом. Водночас спостерігається повернення до більш агресивних і екстремальних партій вокалу та гітарних фактур. Контрастним доповненням виступають композиції помірного, а іноді і повільного темпу, що формують більш широку і різноманітну темпову структуру альбому порівняно із одноманітнішими темповими градаціями альбому Turbo, в якому домінували переважно середні темпи. У цілому альбом характеризується не лише темповою, але й стилістичною варіативністю: поряд із композиціями, близькими до Хеві- і Спід-металу, присутні елементи, що асоціюються з раннім періодом творчості гурту і стилістикою Хард-року. Для останніх характерні більш помірні темпи, блюзово орієнтовані інтонації, мелодизовані гітарні структури, на відміну від хеві-метал-композицій, з їх більшою акцентованістю на рифи, швидкісними темпами і більшою гармонічною узагальненісю, що спирається на мінорно-модальну інтонаційну основу. У сукупності поєднання елементів Хеві-металу, Спід-металу та Хард-року формує враження стилістично неоднорідного, але водночас пошукового та експериментального за своєю природою альбому.
З іншого боку, Ram It Down зберігає риси, успадковані від попереднього етапу Turbo, пов’язаного із орієнтацією на більш комерційну модель звучання. Це проявляється у використанні мелодично виразних, наспівних елементів, що виконують функцію «хуків» [4] і зближують окремі композиції з естетикою Ґлем-металу. Додатковим чинником є наявність важких «напівбалад», що характеризуються стриманим темпом, підкресленою мелодичністю та тяжіють до гімнічної моделі комерційного Металу. Як прояв найбільш комерційного звучання Ґлем-металу, в альбомі представлена металічна кавер-версія знаменитого Рок-н-ролу Чака Беррі Johnny B. Goode, яка за своїми стильовими ознаками є найближчою до естетики Turbo. Одним із найбільш дискусійних аспектів альбому Ram It Down стало використання музикантами електронних ударних інструментів і драм-машини, що посилило відчуття його зв’язку з комерційно орієнтованими тенденціями другої половини 80-х років.
Сукупність зазначених якостей зумовлює строкатий і внутрішньо суперечливий характер альбому. Попри повернення до більш жорсткого звучання, використання електронних ритмічних засобів і окремих елементів Ґлем-металу викликало неоднозначну реакцію серед прихильників традиційного Хеві-металу. Для цільової аудиторії Ґлем-металу звучання і подача альбому виявились недостатньо розважальними і занадто героїчними. Водночас для аудиторії, орієнтованої на більш радикальні напрями, зокрема Треш-метал, матеріал альбому залишався стилістично компромісним і неприйнятним через використання електронних ударних інструментів. У результаті Ram It Down опинився між двома протилежними векторами розвитку жанру, не відповідаючи повною мірою очікуванням жодного з них. Це дозволяє розглядати його як приклад гібридізації, що не призвела до формування нової цілісної моделі, а, навпаки, продемонструвала кризу стильової ідентичності в умовах фрагментації цільової аудиторії.
Водночас в альбомі простежується доволі самобутня і оригінальна стильова компіляція, котра сама по собі може становити значний інтерес для дослідження. Поєднання традиційних рис Хеві-металу і механізованого звучання електроударних інструментів та драм-машини формує специфічну звукову естетику, яку умовно можна визначити як «кібернетизований» варіант Хеві-металу (або ж «Кібер-хеві-метал»). Також слід додати, що у межах цієї моделі різностильові композиції альбому можуть розглядатися як варіації єдиного підходу, що поєднує механізовану ритміку із характерною для жанру гітарною фактурою. Таким чином, стильова строкатість альбому компенсується на рівні загальної звукової і естетичної концепції. А «кібернетична» атмосфера в даному випадку виконує функцію об'єднуючого фактору.
Подібний тип поєднання, хоча і не набув широкого визнання в межах метал-сцени кінця 80-х років, у подальшому знаходить паралелі у розвитку напрямів, що інтегрують елементи електронної та рок-музики – форм Альтернативної рок-музики 90-х років, орієнтованої на стиль Індастріал. У цьому контексті альбом Ram It Down групи Judas Priest може розглядатись не тільки як прояв стилістичної кризи, але й як приклад нереалізованого потенціалу.
Альбом постає не тільки типовим прикладом релізу другої половини 80-х років, що відображає процеси фрагментації метал-сцени і творчі кризові пошуки провідного гурту класичного Хеві-металу, але й унікальним стилістичним явищем. А поєднання в альбомі різноспрямованих елементів продемонструвало не лише кризу ідентичності, але й формування нових, хоча й не реалізованих повною мірою, художніх можливостей.
Таким чином, альбом Ram It Down фіксує момент історичної невизначеності стилю, поєднуючи в собі ознаки кризи та пошуку нових моделей. В цьому контексті реліз являє собою приклад стилістичного рішення, що випередило свій час, поєднавши кризові явища Хеві-металу з потенційно можливими, але історично не реалізованими напрямами його трансформації.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Васильєва Л.Л. Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини XX століття : дис… кандидата мистецтвознавства : 17. 00. 01 / НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київ, 2004. 199 с.
2. Стойків А.Д. Метанаратив хеві-метал музики 1968–2018: історико-культорологічний вимір : дис… доктора філософії : 032, 03 / Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.М. Гнатюка. Тернопіль, 2022. 165 с.
3. Brown A., Spracklen K., Kahn-Harris K., Scott N. Global Metal Music and Culture: Current Directions in Metal Studies. New York: Routledge, 2017. 388 p.
4. Burns G. A Typology of “hooks” in popular records // Cambridge University Press, Popular Music. Cambridge : 1987. Vol. 6. No. 1. P. 1–20.
5. Christe I. Sound of the Beast: The Complete Headbanging History of Heavy Metal. New York: HarperCollins, 2003. 400 p.
6. Hudson S. S. Heaviness in Metal Music. Oxford: Oxford University Press, 2026. 232 p.
7. Lilja E. Theory and Analysis of Classic Heavy Metal Harmony. Helsinki: IAML Finland, 2009. 229 p.
8. Riches G., Snell D., Bardine B., Walter B. Heavy Metal Studies and Popular Culture. London: Palgrave Macmillan, 2016. 228 p.
9. Walser R. Running with the Devil: Power, Gender, and Madness in Heavy Metal Music (Music / Culture). Hannover : Wesleyan University Press, 2014. 254 p.
10. Wenstein D. Heavy Metal: The Music and it’s culture. Revised edition. New York: Da capo press, 2009. 353 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter