Історична пам’ять, базована на основі об’єктивного пізнання історії, не тільки є своєрідним містком поєднання минулого з сучасним, а й «підказує» осмислений вибір майбутнього, особливо коли досвід минулого, історичні уроки враховані.
Злам 1942-1943 років став надзвичайно важливим для всіх суб’єктів українського визвольного руху. Брутальна антиукраїнська політика нацистів, кардинальна зміна на німецько-радянських фронтах, дискусії у фахових військових колах щодо відкриття другого фронту та «архітектури» післявоєнної Європи, активізація радянської партизанки і польських національних сил опору, зустріч із братами з Наддніпрянщини і досвід практичної діяльності були ключовими, з-поміж переліку факторів, які привели українські самостійницькі сили, особливо ОУН(б) не тільки до коригування стратегії і тактики боротьби, але й до ревізії політико-програмових та ідеологічних настанов [3].
Метою публікації є аналіз сучасною українською історіографією причин проведення та ревізії ідейно-програмових постулатів Третім Надзвичайно Великим Збором ОУН(б) (далі Третій НВЗ ОУН(б)) у 1943 році.
Останні десятиліття ознаменувалося спробами сучасної української історіографії системно висвітлити еволюцію ідеологічних та програмово-політичних засад в контексті рішень Третього НВЗ ОУН(б) та їх впливу на подальше розгортання національно-визвольної боротьби.
Сучасними вітчизняними науковцями в останні десятиріччя зроблено спроби узагальнити погляди на причини скликання Третього НВЗ ОУН(б), і тут спостерігається певна поліфонія дослідницьких поглядів [2; 3]. Дослідник Ю. Щур наголошує на трьох основних поглядах на причини проведення Третього Збору. Суть першого, спродукованого радянською історіографією, полягала у тому, що Третій Збір започатковував боротьбу українських націоналістів з радянським режимом і переорієнтував їх на нового союзника – західних союзників, взамін Німеччини [5]. Суть другого полягала в оперті на позицію очільника ОУН на південних землях України, майбутнього головнокомандувача повстанської армії В. Кука, який пов’язував проведення Збору із отриманим досвідом праці оунівцями на Наддніпрянщині, а отже і потребою внесення змін та поверненням на контрольовані самостійницьким рухом землі комуністичної влади [5]. Третій підхід ґрунтувався на твердженням активного діяча оунівських похідних груп П. Дужого і полягав у необхідності переходу від «[…] від одностайного керівництва організацією (принцип Провідника) до колегіального (Бюро Проводу)» [5]. Саме два останні підходи щодо причин скликання Третього НВЗ ОУН(б) запорізький дослідник вважає правдоподібними і взаємодоповнюючими.
Ґрунтовний аналіз як причин проведення так і необхідності змін, здійснених Третім Збором, подає авторитетний київський історик ідеології ОУН Г. Касьянов. У спробі узагальнити як існуючі підходи науковців, так і діячів визвольного руху, історик наголошує на ключових позиціях. По-перше, суттєвий вплив на ці процеси мав досвід першої радянизації совітів на західних землях України та безпосереднє знайомство з наслідками практичного втілення радянського укладу життя на Наддніпрянщині у період 1941-1943 років. Набутий практичний досвід співпраці з наддніпрянськими братами стимулював багатьох критично мислячих членів організації на ревізію раніше усталених ідейно-програмових засад, практично втілюючи лозунг «повернутися обличчям до Сходу» [9]. По-друге, суттєвими факторами, що стимулювали керівництво самостійницького руху до розширення бази визвольної боротьби, виступали нові реалії на театрах німецько-радянської, що потенційно могло реанімувати нову фазу протиборства з радянськими владними та карально-репресивними інституціями; активізацією на західних теренах радянських партизанських з’єднань. По-третє, ОУН(б), як суб’єкт українського визвольного руху, протиставляючи себе і поборюючи нацистський і радянський тоталітаризми, мала зарепрезентувати себе як національно-визвольна сила, враховуючи при цьому можливі подальші післявоєнні контакти з країнами західного світу, які потенційно могли стати супротивниками СРСР [9]. На думку Г. Касьянова «[…] спочатку «зміна курсу» та ревізія ідеологічного словника була тактичним кроком для певного кола лідерів революційної ОУН, але подальші реалії визвольної збройної боротьби і створення УГВР з претензіями всеукраїнського репрезентативного самостійного політичного центру визвольної боротьби, стимулювали рухатися дальше на шляху детальнішого перегляду світоглядних засад націоналістичного руху [3, с. 94-95]. Зрештою, це і було реалізовано в уточненнях і доповненнях до програмових постанов Третього Збору, затверджених конференцією ОУН на українських землях у червні 1950 року [10, с. 3-4].
Окреслюючи фактори, які привели ОУН(б) до перегляду власних програмових постулатів, В. В’ятрович називає перехід націоналістичного руху від стадії підготовки до практичного втілення в життя ідеологічної платформи та потреби її конкретизації в умовах війни, яка на думку науковця розширювала географію самостійницького руху, надаючи йому тепер всеукраїнського статусу. Зрештою, залишившись в роки війни, чи не єдиним реально діючим репрезентантом інтересів українства, ОУН(б) потребувала подальшого доопрацювання цілого ряду питань в ідеології та програмі руху, які в реаліях міжвоєнного періоду не знайшли детальної розробки [9].
Слід наголосити, що лишень в окремих дослідженнях істориків (В. Дзьобак, А. Кентій, І. Патриляк), праці яких мають аналітичний, узагальнюючий характер, проаналізовано гострі дебати варіантів розгляду майбутніх подій на українських землях, а відповідно й обрання стратегії та тактики подальшої визвольної боротьби. Тут доречно наголосити, що концепції (сценарії, варіанти) подальшої боротьби українського визвольного руху знайшли своє початкове обговорення ще на Третій конференції ОУН(б), тому Третій НВЗ ОУН(б) (І. Патриляк говорить про Четверту конференцію ОУН(б), ініційовану Р. Шухевичем і за його пропозицією перейменовану у Великий Збір [6, с. 304]) свого роду надасть їм правової основи. За першим варіантом, як зазначають В. Дзьобак та І. Патриляк, комуністи повернуться в Україну настільки ослабленими війною, що потужно розбудована на той час УПА та її рейди більшовицькими тилами здетонують у слушний момент всенародне повстання на українських землях [6, с. 305] та в інших республіках Радянського Союзу, що в кінцевому підсумку приведе до розпаду комуністичної імперії [4, с. 37].
Як бачимо даний варіант розвитку подій (т. зв. «мілітарна» концепція за А. Кентієм [7, с. 161-162]) розглядався Крайовим Проводом ОУН(б) на ПЗУЗ ще на початку 1943 року (забігаючи наперед з переліку обговорюваних трьох позицій, пропонований варіант виглядав найбільш нереалістичним [4, с. 37]) і фактично був уконституйований Третім НВЗ ОУН(б) і з окремими елементами іншої позиції, пов’язаної з появою в Європі західних союзників по антигітлерівській коаліції, був прийнятий за основу. Очевидно, що досвід боротьби українських самостійницьких сил в попередні роки, а особливо на Великій Україні [4, с. 37], без суттєвих змін ряду політико-правових настанов [9] навряд чи дозволяв вимальовувати такий сценарій обрання подальшої боротьби. Проте обрання такого варіанту щодо боротьби могло свідчити про те, що нова «еліта менеджерів» (Р. Шухевич, П. Кравчук, В. Кук та ін. [11, с. 132]) революційної ОУН готова йти до кінця у боротьбі за визволення України.
Друга позиція, на думку істориків В. Дзьобака та І. Патриляка передбачала «обережні сподівання на можливий прихід на Балкани західних союзників, які зупинять просування комунізму в Європу» [4, с. 37] і їхній голос буде пріоритетним у новому післявоєнному укладі світу. Зрозуміло, що такий сценарій стимулював «мозковий центр» українського визвольного руху мати потужну підпільну армію, як суттєвий аргумент у випадку розгляду українського питання.
Нарешті, сутність третьої позиції полягала у тому, що Радянський Союз вийде з війни значно потужнішим, що унеможливить жодні визвольно-повстанські рухи, а відповідно діяльність українських самостійницьких сил змушена буде переміститися на еміграцію [6, с. 305]. Як зазначає В. Дзьобак така позиція виявилася найбільш реалістичною, проте через свій песимістичний характер не могла бути прийнята учасниками Третього Збору [4, с. 37].
Таким чином, проведений аналіз сучасною вітчизняною історіографією причин ревізії та змін ідейно-програмових настанов Третім НВЗ ОУН(б) дозволяє зробити наступні узагальнення:
- по-перше, вітчизняними науковцями цілком об’єктивно робиться наголос, що як внутрішні (досвід боротьби у період 1941-1942 роках, зустріч і досвід співпраці з наддніпрянським братами, внутрішньо-організаційні суперечності, насамперед з приводу обрання адекватної реаліям стратегії і тактики подальшої боротьби та ін.), так і зовнішні чинники (зміни на східному фронті, перспективи відкриття другого фронту союзниками по антигітлерівській коаліції у Європі, тощо) виступали своєрідними детонаторами, які після гострих внутрішніх дебатів, привели до керівництва ОУН(б) нову «еліту менеджерів» (на чолі з Р. Шухевичем) готову до ревізіоністських змін ідейно-програмових засад українського національно-визвольного руху і фактично повноти концентрації влади керівництва визвольним рухом в руках Р. Шухевича;
- по-друге, скликаний Третій НВЗ ОУН(б), засвідчив готовність нового керівництва революційної ОУН адекватно реагувати на нові реалії боротьби задля досягнення стратегічної і незмінної ключової мети – Української Самостійної Соборної Держави, здійснюючи перегляд ідейно-програмових постулатів. Третій Збір легітимізує основне завдання ОУН(б) «залучення найширших народних мас до планової, активної боротьби з усіма ворожими чинниками у формі політичних, самооборонних і військових дій» [12, с. 176]. Третім Збором буде «узаконена» нова стратегія «двофронтової боротьби».
Література
1. Касьянов Г. Ідеологія ОУН: історико-ретроспективний аналіз. Український історичний журнал. 2004. № 1. С. 29-42; Патриляк І. Проблема державності в ідеологічних концепціях і програмових документах українських націоналістів у роки Другої світової війни. Воєнно-історичний меридіан. Електронний науковий журнал. 2013. Вип. 1. С. 114-127; Ходанович О. Л. До питання еволюції ідейно-політичних засад ОУН у роки німецької окупації в Україні (1941-1944 рр.). Збірник наук. праць Науково-дослідного інституту українознавства. Київ: Поліграф. центр «Фоліант», 2005. Т. IV. С. 92-100; Ленартович О. Ю. Зміни в політичній доктрині ОУН-Б наприкінці Другої світової війни. Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. 2010. Т. 21-22. С. 171-176; Стародубець Г. М. Еволюція програмних положень ОУН-Б (Порівняльна характеристика рішень II і III Великих Зборів). Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія історія. 1997. С. 127-136; Михальчук Б. О. ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН як рубіжний момент в історії українського визвольного руху. Програма 69-ї підсумкової наукової конференції професорсько-викладацького складу ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2015. 87 с.
2. Ухач В. З. Український визвольний рух на зламі 1942-1943 років: трансформація стратегії та тактики боротьби: візії сучасних науковців (вибрані аспекти). Вісник науки та освіти. 2026. № 3(45). С. 4020-4032. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-6165-2026-3(45)-4020-4032; його ж. Військово-підготовчі заходи ОУН(б) у 1943 році: сучасна історіографія. «Відродження українського війська: сучасність та історична ретроспектива». Матеріали міжнародної наукової конференції, 1-2 грудня 2016 року, Національний університет оборони України ім. І. Черняхівського. Київ: Національний університет оборони України ім. І. Черняхівського, Ін-т історії України НАН України. 2016. С. 84-85. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/18742.
3. Ухач В. З. Сучасна українська історіографія рішень третього Надзвичайного Великого збору ОУН(б) 1943 року. Актуальні питання в сучасній науці. 2026. №3(45). С. 1205-1215. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-6300-2026-3(45)-1205-1215; його ж. Третій Великий Збір ОУН(б) 1943 року: курс на ревізію базових ідеологічних та програмових постулатів (сучасна історіографія). Емінак: науковий щоквартальник. 2016. № 3(15) (липень-вересень). Т. 2. С. 92-98. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/18741.
4. ОУН і УПА в 1943 році: Документи. Упорядник: О. Веселова, В. Дзьобак, М. Дубик, В. Сергійчик. Відповідальний редактор С. Кульчицький. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008. 347 с.
5. Щур Ю. Діяльність ОУН на Наддніпрянщині (1942-1943 рр.). Український визвольний рух. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2008. Збірник 12. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Schur_Yurii/Diialnist_OUN_na_Naddniprianschyni_1942-1943_rr.pdf?
6. Патриляк І. К. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960-х рр./ Центр досліджень визвольного руху. Львів: Часопис, 2012. 512 с.
7. Кентій А. Військово-підготовча діяльність бандерівських організацій на початку 1943 р. В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільюшин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. 494 с.
8. Шолох Я. Прихід до керівництва ОУН-УПА Р. Шухевича в світлі зарубіжної історіографії національно-визвольного руху 30-х - 50-х рр. ХХ ст. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2005. Вип. 13. С. 408-418.
9. Касьянов Г. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України НАН України, 2003. 63 с.
10. Про уточнення і доповнення до програмових постанов III НВЗ ОУН. В кн.: Програмові постанови ОУН. Видання ЗЧ ОУН, 1950. 12 с.
11. В’ятрович В. До проблеми формування ідейно-програмових засад українського визвольного руху 1920-х - 1950-х рр. Український визвольний рух. Центр досліджень визвольного руху. Львів. 2007. Вип. 9. С. 125-137.
12. «Двофронтова» боротьба УПА (1943 - п. п. 1944 рр.). В кн.: Організація український націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В. В., Ільчишин І. І., Касьянов Г. В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С. В. НАН України; Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. 494 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter