У періоди екзистенційних криз і масштабних військових конфліктів мистецтво зазнає радикальної переорієнтації, перетворюючись із естетичної категорії чи сфери дозвілля на потужний інструмент виживання, національної самоідентифікації та геополітичного опору. Російсько-українська війна, зокрема її повномасштабна фаза, актуалізувала вивчення музики як чинника соціальної мобілізації, психологічної резильєнтності (стійкості) та культурної деколонізації.
В умовах гібридної війни, де ворог цілеспрямовано знищує матеріальну та духовну інфраструктуру України, музичне мистецтво виступає унікальним некодифікованим текстом національної пам'яті. Воно виконує функцію оперативного реагування на травматичний досвід сьогодення, формуючи новий український звуковий ландшафт (soundscape). Метою цього дослідження є комплексний аналіз ролі музичного мистецтва в системі українського опору, виявлення жанрово-стильових трансформацій та визначення його значення як інструменту культурної дипломатії [2, с. 28].
Травматичний досвід війни руйнує звичні структури повсякденності, породжуючи масову потребу у психологічній адаптації. У цьому контексті музика стає універсальним засобом емоційної стабілізації та колективної терапії.
Долучення професійних музикантів, композиторів і виконавців до лав Сил оборони України («Культурний десант», окремі підрозділи ЗСУ) чи волонтерського руху змінило статус артиста. Музика на передовій, у шпиталях та бомбосховищах функціонує не як розвага, а як психотерапевтичний акт, що знімає напругу, відновлює відчуття єдності та людської гідності в умовах дегуманізуючого впливу бойових дій.
Сучасні українські композитори та виконавці фіксують у звуках специфічні звукові маркери війни — звуки сирен повітряної тривоги, вибухів, гулу дронів, які інтегруються в академічні та популярні твори. Це дозволяє переосмислити жахливий досвід через мистецьку форму, перетворюючи хаос війни на осмислений наратив опору.
Повномасштабне вторгнення спричинило безпрецедентну жанрову еволюцію в усіх сегментах українського музичного простору — від масової естради до академічного авангарду.
Яскравим прикладом стало глобальне переосмислення стрілецької пісні «Ой у лузі червона калина», яка у виконанні Андрія Хливнюка та за участю світових зірок (зокрема гурту Pink Floyd) набула статусу глобального гімну українського опору. Фольклорні мотиви, архаїчні плачі та веснянки адаптуються під сучасні електронні ритми (хіп-хоп, ембієнт, інді-поп), створюючи міцний міст між історичною пам'яттю та викликами сьогодення [1, с. 718].
У фокусі уваги композиторів академічного спрямування опинилися форми реквієму, камерної скорботи та звукового експерименту. Твори, написані під час облох або в евакуації, фіксують стан внутрішньої мобілізації. Звукові колажі, використання мікрохроматики та шумових ефектів відображають розрив звичного часу та простору.
Війна каталізувала процес очищення українського музичного простору від радянських та російських наративів. Відбувається масовий перегляд репертуарів філармоній, оперних театрів та навчальних закладів із фокусом на репрезентацію несправедливо забутих або репресованих українських авторів (М. Леонтович, Б. Лятошинський, В. Сильвестров та ін.).
Музичне мистецтво під час війни виконує найважливішу функцію геополітичної комунікації. Українські музиканти на міжнародних аренах (концерти на підтримку України, виступи на Євробаченні, гастролі симфонічних оркестрів у провідних залах світу) реалізують стратегію «м'якої сили» (soft power).
Музика стала прямим каналом донесення правди про війну безпосередньо до іноземних аудиторій, минаючи політичні чи інформаційні фільтри.
Виконання української класичної та сучасної музики за кордоном руйнує стереотипи про «периферійність» чи вторинність української культури, доводячи її європейську ідентичність і високий художній рівень.
Благодійні концерти генерують мільйонні доходи на підтримку Збройних Сил України та гуманітарних ініціатив, підтверджуючи нерозривний зв'язок між мистецькою діяльністю та практичним результатом наближення перемоги.
Висновки
Музичне мистецтво в умовах українського опору вийшло далеко за межі суто естетичної чи розважальної діяльності, ставши фундаментальним елементом національної безпеки, психічного виживання та державотворення. Трансформація музичного ландшафту демонструє здатність українського суспільства до самоорганізації, швидкої адаптації та креативного переосмислення травми.
Поєднуючи функцію психотерапії на внутрішньому фронті з місією ефективної культурної дипломатії на міжнародній арені, українська музика епохи війни довела свою здатність бути не лише віддзеркаленням історичних подій, а й активним чинником формування майбутнього — вільної, деколонізованої та культурно суб'єктної України в європейському просторі.
Список літератури:
1. Дутчак В. Від музики Майдану до музики війни: український феномен. The Russian-Ukrainian war (2014–2022): historical, political, cultural-educational, religious, economic, and legal aspects. 2022. С. 716–725.
2. Семенова А. В. Музичне мистецтво в Україні за часів військового стану (2022–2025). Latest technologies and modern society: automation of processes and improvement of quality of life : матеріали ХХ Міжнар. наук.-практ. конф. (Ліон, Франція, 18–20 трав. 2026 р.). Ліон, 2026. С. 44.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter