Функціонування ефективної системи правосуддя неможливе без належного виконання судових рішень та процесуальних актів. У цьому контексті важливу роль відіграють інститути судових виконавців, які забезпечують реалізацію рішень суду, а також сприяють належному перебігу судового процесу. Особливого значення набуває дослідження історико-правових аспектів діяльності судових виконавців у міжвоєнний період, зокрема на території Буковини, що перебувала у складі Румунії.
При трибуналах і загальних судах для виконання процесуальних актів та судових рішень працювали судові виконавці, діяльність яких у міжвоєнній Буковині та Румунії регламентувалася Законом про уніфікацію та організацію судочинства (24 червня 1924 р.) з наступними доповненнями 1937 р. і спеціальним «Регламентом про адміністрування служби судових виконавців та оплату за процесуальні та виконавчі дії» [1, с. 144, 162; 5, p. 180].
Судові виконавці призначалися за погодженням із Міністром юстиції для роботи у кількох судових установах. Ними керував шеф судових виконавців, який розподіляв отримані завдання між собою та іншими виконавцями. При трибуналах і мирових судах діяли також агенти, які допомагали судовим виконавцям (здійснювали вручення повісток тощо).
Контроль за діяльністю судових виконавців здійснював голова відповідного суду, тоді як їх чисельність визначалася бюджетними призначеннями Міністерства юстиції. Так, станом на 1936 р. при Чернівецькому трибуналі працювали один шеф судових виконавців і три судові виконавці; при Сучавському, Радівецькому, Хотинському та Дорогойському трибуналах – по два судові виконавці; при Сторожинецькому та Кимпулунзькому трибуналах – по одному судовому виконавцю. Загалом у 1936 р. при трибуналах Буковини здійснювали діяльність 14 судових виконавців [2, p. 94–97; 1, с. 162].
Судовим виконавцем міг стати громадянин Румунії, який досяг 23 років, був ліценціатом чи доктором права, або мав диплом Вищої школи державного управління в Бухаресті, або мав досвід роботи помічником секретаря трибуналу не менше двох років, а також успішно склав відповідні іспити. Шефом судових виконавців міг бути призначений громадянин Румунії, який досяг 25 років, мав ступінь ліценціата або доктора права та відповідний стаж роботи (суддівський – не менше двох років або адвокатський – не менше чотирьох років). Агентами судових виконавців могли стати громадяни, які мали щонайменше чотири класи освіти та склали спеціальний іспит.
Судові виконавці були зобов’язані проживати в місцевості, де вони працювали. Для гарантування належного виконання покладених на них обов’язків особи, які не мали ступеня ліценціата або доктора права, повинні були внести заставу в розмірі 12000 леїв на випадок завдання збитків сторонам процесу [4, art. 5, 11].
Шеф судових виконавців організовував роботу всіх судових виконавців і канцелярії, здійснював постійний контроль за їхньою діяльністю та представляв установу у відносинах з іншими органами державної влади. У разі його відсутності його обов’язки виконував судовий виконавець із найбільшим стажем роботи або інша особа, визначена Міністерством юстиції.
Президенти трибуналів щороку, першого січня, розподіляли судових виконавців за секціями трибуналу або до апеляційних палат. Судові виконавці забезпечували підготовку та проведення судового процесу. Вони вручали судові повістки, викликали свідків, ознайомлювали сторони з рішеннями та вироками судових установ, до яких були прикріплені, а також виконували інші розпорядження голови суду. Судові виконавці несли персональну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання обов’язків, порушення законодавства під час їх здійснення, а також відповідали за дії агентів, яких вони уповноважували. Скарги на дії судових виконавців розглядалися трибуналами, при яких вони працювали. У випадках, коли сума збитків не перевищувала 5000 леїв, справа розглядалася трибуналом як судом останньої інстанції; якщо перевищувала – сторони мали 20 днів для оскарження рішення. Окрім обов’язку відшкодування завданих збитків, судові виконавці могли бути оштрафовані на суму від 200 до 3000 леїв або притягнуті до кримінальної відповідальності. Для ефективного функціонування виконавчої служби при ній діяла канцелярія, до складу якої входили секретар, агенти виконавчої служби та інші державні службовці.
Діяльність судових виконавців на Буковині припинилася у червні 1940 р., коли вони разом із судами, на чолі із шефом корпусу судових виконавців при Чернівецькому трибуналі Е. Виногродським, були евакуйовані до Сучави [3, с. 2].
Отже, у міжвоєнний період на території Буковини функціонувала чітко організована система судових виконавців, діяльність якої регулювалася нормами румунського законодавства та перебувала під контролем судових органів. Судові виконавці відігравали ключову роль у забезпеченні виконання судових рішень і процесуальних дій, мали визначений правовий статус, кваліфікаційні вимоги та механізми відповідальності. Організація їхньої діяльності характеризувалася ієрархічністю, наявністю допоміжного персоналу та спрямованістю на ефективне функціонування системи правосуддя, що загалом сприяло зміцненню правопорядку в регіоні.
Список літератури:
1. Торончук І. Ж. Буковина у правовій системі Румунії (1918–1940 рр.): монографія. Видавництво «Юридика», 2024. 280 с.
2. Agenda şi anuarul magistraturii şi baroului 1936 (ediţie oficială publicată cu autorizaţia ministrului justişiei). Bucureşt i: Atelierile «Cartea roânească», 1937. 210 p.
3. Importantă conferinţă administrativă la Prefectura jududeţui Cernăuţi. Glasul Bucovinei. 19 aprilie 1940. № 5889. 11 p.
4. Regulament de administraţie publică pentru serviciul portăreilor şi pentru taxele actelor de procedurş şi de executare. Monitorul Oficial. 20 decembrie 1925. № 282. Art. 5, 11.
5. Taxele de portărei pentru proceduri. Pagini juridice. 15 mai 1934. № 10. 253 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter