Постановка проблеми. Інформаційно-цифрова грамотність – важлива професійна компетентність сучасного вчителя української мови та літератури. Вона допомагає створювати інтерактивне освітнє середовище та підвищувати інтерес учнів до вивчення навчальних предметів. Інформаційно-цифрова грамотність – одна із ключових засад розвитку та успішної самореалізації здобувача середньої освіти в сучасному освітньому просторі. Це впровадження інформаційно-комунікативних технологій, процес пошуку, збору, отримання, перевірки, обробки, збереження інформації в усіх сферах життя кожної людини ХХІ століття. Інформаційна медіаграмотність та робота з базами даних, а також сучасні навички безпеки в інтернет-просторі є необхідною потребою для застосування інноваційних технологій на уроках української мови та літератури в ЗЗСО. Вона є ключовою навичкою сучасної особистості, фахівця, професіонала, а також вчителя української мови і літератури.
Загальний аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. За слушними доведеннями Тимченко О. В., «Професійна діяльність учителя початкових класів полягає в тому, що він адаптує учнів до нового для них середовища та першим демонструє значення й переваги інформаційно-комунікаційних технологій не тільки як засобу для ігор, але і як знаряддя навчальної діяльності» [4].
«На уроках української мови за допомогою основних форм онлайн-комунікації можна розв’язувати цілу низку дидактичних завдань: формувати компетенції з усіх видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, читання, письма, усного мовлення; формувати й поглиблювати, розвивати фонетичні, лексичні, граматичні компетенції; формувати в учнів стійку мотивацію, інтерес до вивчення української мови; розширювати їх світогляд тощо», – стверджує доцент Н. Юрійчук [5] .
Мета публікації – дослідити інформаційно-цифрову грамотність на уроках української мови і літератури.
Виклад основного матеріалу. Інформаційно-цифрова грамотність вчителя української мови і літератури ґрунтується на медіаграмотності та медіаосвіті. Поняття «медіаосвіта» та «медіаграмотність» – дві окремі системи суджень і тверджень, а саме:
Медіаосвіта – це частина освітнього процесу для формування медіакультури та підготовки особистості ХХІ століття до безпечної та ефективної взаємодії з інформаційним простором та з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. До традиційних медіапродуктів відносяться друковані видання, радіо, кіно, телебачення. До новітніх медіапродуктів належить комп’ютерне спілкування, мобільна телефонія, інтернет.
Зазначимо, що за доведеннями фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта – це окрема частина прав і свобод кожного громадянина на самовираження та право на інформацію. Спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури рекомендує усім державам запровадити її в свої національні навчальні плани. В документах ЮНЕСКО вказується, що медіаосвіта – «це навчання теорії та практичним умінням для опанування сучасними мас-медіа, які розглядаються як частина специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та практиці; її слід відрізняти від використання медіа як допоміжних засобів у викладанні інших галузей знань, таких як, наприклад, математика, фізика чи географія. Тут особливо важлива думка про те, що медіаосвіта належить до основних прав людини й вона повинна мати пожиттєвий характер» [3, с.4].
Зрозуміло, що медіаосвіта тісно пов’язана з друкованими, графічними, звуковими, візуальними видами медіа та інноваційними технологіями. Вона трактується як масова комунікація та застосовується в різних соціумах. Тим більше, що медіаосвіта є навчальною дисципліною, предметом якої є сучасний медіапростір та медіатекст. Головна мета медіаосвіти – формування медіакультури особистості для малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів і місцевих громад.
З іншого боку, в «Українському педагогічному словнику» окреслено, що серед основних завдань медіаосвіти є підготовка сучасного покоління до життя в інформаційних умовах, до сприйняття і трактування різної інформації, усвідомлення наслідків її дії на психіку, а також опанування способів спілкування за допомогою технічних засобів.
Відповідно до «Концепції впровадження медіаосвіти в Україні», схваленою постановою Президії Національної академії педагогічних наук України від 20 травня 2010 року (протокол № 1-7/6-150), головними завданнями медіаосвіти є медіаінформаційна грамотність як комплекс умінь, знань, розуміння і відносин; медіаімунітет особистості для протистояння агресивному медіасередовищу і деструктивним медіаінформаційним впливам; здатність до медіатворчості та спеціалізовані аспекти медіакультури [2].
На основі цього ми переконуємося в тому, що медіаграмотність – це здатність особистості критично мислити, аналізувати, критично оцінювати та створювати медіаповідомлення. Вона допомагає розпізнавати маніпуляції, знаходити достовірні та надійні джерела та розуміти вплив ЗМІ на сучасне суспільство.
За слушними доведеннями В. Мельничука, американський дослідник Д. Консидайн занотував, що «…..«медіаграмотність» та «медіаосвіта» використовуються паралельно, причому перший більш відомий широкій публіці. Під терміном же «медіаосвіта» часто розуміють набуття учнями знань про медіа. Але значна частина вчених дотримується думки, що медіаграмотність – це частина медіаосвіти» [3, с.30].
Очевидно, що більшість дослідників вважають, що «…медіаграмотність – це результат медіаосвіти, коли людина набуває навички з аналізу та оцінки медіаматеріалів. Взагалі, вважається що термін «медіаграмотність» був утворений від термінів «критичне бачення» та «візуальна грамотність». Також використовуються такі терміни, як технологічна, інформаційна, комп’ютерна грамотність. Медіаграмотність полягає в сукупності мотивів, знань, умінь і можливостей, що сприяють добиранню, використанню, критичному аналізові, оцінюванню, створюванню та передаванню медіатекстів різних форм, жанрів, а також аналізові складних процесів функціонування медіа в суспільстві» [3, с.30].
Канадський науковець і консультант з питань медіаграмотності Кріс Ворсноп вважає, що «медіаграмотність – це результат медіаосвіти, вивчення медіа. Що більше ви вивчаєте медіа (за допомогою медіа), то більше ви медіаграмотні, тобто медіаграмотність – це здатність експериментувати, інтерпретувати / аналізувати та створювати медіатексти» [3, с.30].
Медіаграмотність спрямована на здатність сприймати, експериментувати, інтерпретувати, аналізувати та створювати різні медійні продукти послуговуючись різними контекстами функціонування медіа в сучасному світі.
Цілком слушно зауважує американський науковець Роберт К’юбі, що «…медіаграмотність – це здатність використовувати, аналізувати, оцінювати та передавати повідомлення у різних формах. Тобто фактично всі науковці сходяться на тому, що медіаграмотність – це набуті під час навчання навички аналізувати та оцінювати медіа» [3, с.31].
На думку британського дослідника Джейна Брауна, «…поняття медіаграмотності має різні визначення для осіб різних професій. Традиційно медіаграмотність давала людині змогу аналізувати й оцінювати літературні твори і створювати якісні тексти. Але у другій половині ХХ ст. вона трансформувалась у здатність компетентно аналізувати та вміло оцінювати й використовувати друковані форми комунікації, кіно, радіо- та телепрограми, а також Інтернет» [3, с.31].
Відповідно до багатьох думок і тверджень про значення поняття «медіаграмотність» канадський науковець і президент Канадської асоціації медіаосвітніх організацій Джон Пандженте окреслив такі вісім ключових принципів медіаграмотності:
« 1. Будь-який медіапродукт – це сконструйована реальність.
1. Медіа конструюють реальність.
2. Отримувачі медіаповідомлення інтерпретують його зміст.
3. Медіа мають комерційну підтримку.
4. Будь-яке медіаповідомлення транслює ідеологію та інформацію про певні цінності.
5. Зміст повідомлення залежить від виду медіа.
Кожен медіаресурс має власну унікальну естетичну форму» [3, с.31-32].
Особливо важливо сказати про доведення автора американських підручників для студентів щодо споживання та контролю медіапростору: «Медіаграмотна людина легше орієнтується в медіаосвіті, легше знаходить інформацію, яка їй потрібна, та запобігає повідомленням, що можуть їй зашкодити» [3, с.32].
Автор-дослідник Мельничук В. стверджує: «Медіаграмотність – це не категорія. Немає нульового рівня медіаграмотності, як і немає найвищого рівня, якого може досягти людина. Медіаграмотність – це континуум. Сила переконань особистості базується на кількості та якості структурованих знань, якими вона володіє. В свою чергу, якість структурованих знань базується на наявних навичках і досвіді конкретної особистості. Можна сказати, що люди, які діють на нижчих рівнях медіаграмотності, мають слабкі й обмежені погляди на медіа» [3, с.32].
Сутність висловленого дає підстави стверджувати, що медіаграмотність – континуум. Американський професор та дослідник мас-медіа Джеймс Поттер виділяє вісім ключових рівнів медіаграмотності:
«1. Осягнення основних положень.
2. Усвідомлювання мови.
3. Усвідомлювання викладеної інформації.
4. Розвиток скептицизму.
5. Інтенсивний розвиток.
6. Емпіричне вивчання.
7. Критичне оцінювання.
8. Соціальна відповідальність» [3, с.32].
Особливо важливо сказати про інформаційно-цифрову грамотність вчителя української мови і літератури – це здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, здійснювати пошук і критично оцінювати інформацію, оперувати нею в професійній діяльності. До знань, умінь і навичок вчителя-філолога належать цифрова грамотність, правила критичного оцінювання інформації, цифрові середовища, професійні онлайн-спільноти та їх цифрові ресурси, вимоги законодавства щодо академічної доброчесності та правила безпеки в освітньому цифровому середовищі. Сформована належним чином медіаграмотність учителя української мови та літератури відіграє важливу роль у його професійній діяльності. Адже методично та практично вона ґрунтується на кричному сприйнятті інформації, роботі з різними форматами, створенні власного медіаконтенту та дотриманні інформаційної гігієни. Наприклад, на першому уроці української мови під час вивчення теми «Мова як засіб пізнання, впливу та головна ознака національної ідентичності» у 8 класі на етапі актуалізації опорних знань автор підручника (за ред. О.Заболотного) пропонує послухати вірш Анастасії Дмитрук «Світлом будь», застосувавши QR-код або покликання. Перед учнями та ученицями стоять такі завдання: «Поміркуйте, у чому сила цієї поезії. За пошуковим запитом знайдіть в інтернеті сторінку відеоантології української поезії «Сила слова» та ознайомтеся з іншими віршами. Яку поезію під музичний супровід хотіли б прочитати ви? Чому?» [1, с. 6].
Варто зауважити, що на іншому уроці української мови під час вивчення теми «Інформація та її види. Надійність і ненадійність джерел інформації» за підручником Олександра Заболотного вивчаємо інформацію та її види за способом подання (текстова, числова, графічна, звукова, мультимедійна, жести, міміка), її джерела, а також актуальність і достовірність її. Автор підручника пропонує здобувачам і здобувачкам відрізняти актуальну, достовірну та суперечливу інформацію, вивчити чотири правила медіаграмотності. Для реалізації таких складних завдань у підручнику «Українська мова» для 8 класу пропонується дев’ять навчальних вправ різного характеру, завдання творчого характеру [1, с.236-241].
Не потребує доведення, що для критичного сприйняття інформації на уроках української літератури у 8 класі здобувачі середньої освіти навчаються сприймати та аналізувати не лише художні твори, а й медіатексти, наприклад, під час вивчення теми «Зародження українського професійного театру. Театр корифеїв. Іван Карпенко-Карий «Сто тисяч» ». До підручника для 8 класу закладів загальної середньої освіти, рекомендованого Міністерством освіти і науки України відповідно до модельної навчальної програми «Українська література. 7–9 класи» для закладів загальної середньої освіти, додається електронний додаток. Він до розгортається на освітній платформі Mozaik і доступний для роботи офлайн у програмі Mozabook.У електронному додатку вчитель української мови і літератури знайде методичні матеріали, систему інтерактивних вправ і завдань для восьмикласників. Водночас вчитель на уроці української мови і літератури може використати новини, дописи у соцмережах та рекламу. Здобувачу середньої освіти необхідно розрізняти факти та судження, виявляти маніпуляції та приховані смисли на уроці як української мови, так і літератури. Вчитель української мови і літератури використовує на уроках свої методичні родзинки.
Не викликає сумнівів той факт, що передбачає навчання здобувачів середньої освіти взаємодії з мультимодальними текстами, де навчальна інформація передається не тільки словом, а й через візуальні образи, звук та відео. Вивчення навчального матеріалу на уроці української мови та української літератури відбувається за допомогою створення власного медіаконтенту. Здобувачі середньої освіти застосовують навички етичного та безпечного створення власних повідомлень для цифрового середовища, дотримуючись авторського права та принципів доброчесності. Зрозуміло, що мовно-літературна освітня галузь (українська мова і українська література) допомагає формувати культуру споживання інформації, що є частиною загальної медіаграмотності як наскрізного вміння.
Висновки. Таким чином, інформаційно-цифрова грамотність вчителя-філолога відіграє важливу роль у професійній діяльності педагога, тобто у проведенні уроків української мови і літератури, а медіаграмотність – це інструмент, що перетворює вивчення мови та літератури здобувача середньої освіти на практичну підготовку до життя в сучасному інформаційному суспільстві.
Список використаних джерел
1) Заболотний О.В. Українська мова: підр. для 8-го класу закл. заг. серед. освіти. Київ: Генеза, 2025. 288 с.
2) Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. URL: https://ms.detector.media/mediaosvita/post/11048/2010-09-29-kontseptsiya-vprovadzhennya-mediaosvity-v-ukraini/ (дата звернення: 21.08.2026р.).
3) Медіаосвіта та медіаграмотність: навч.-метод. посіб. : МОН України, Уманський держ. пед. ун-т імені Павла Тичини ; уклад. В. О. Мельничук. Умань : Візаві, 2023. 123 с.
4) Тимченко О.В. Формування інноваційно-цифрової компетентності майбутніх фахівців освіти URL: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5548 (дата звернення: 12.09.2026).
5) Юрійчук Н. Основні форми онлайн-комунікації на уроках української мови в ЗЗСО. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/741602/1/%D0%9C%D0%9E%D0%9D%D0%9E%D0%93 %D0%A0%D0%90%D0%A4%D0%86%D0%AF_%D0%A6%D0%98%D0%A4%D0%A0% D0%9E%D0%92%D0%90%20%D0%9A%D0%9E%D0%9C%D0%9F%D0%95%D0%A2% D0%95%D0%9D%D0%A2%D0%9D%D0%86%D0%A1%D0%A2%D0%AC%20%D0%92% D0%A7%D0%98%D0%A2%D0%95%D0%9B%D0%AF%202024_7.pdf (дата звернення: 12.09.2026).
_________________________
Науковий керівник: Волянюк Інна Оверківна кандидат філологічних наук, доцент, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter