У сучасній українській германістиці словоскладання як продуктивний спосіб словотворення досліджується переважно в синхронному аспекті, тоді як наявні діахронічні розвідки зосереджуються на окремих періодах або структурно-семантичних групах композитів. Композити розглядаються переважно як один із основних словотвірних засобів поряд із конверсією та афіксацією в давньоверхньонімецькій мові.
Комплексне вивчення еволюції німецьких композитів у давньоверхньонімецький період залишається перспективним напрямом дослідження, незважаючи на наявність окремих праць українських (В. В. Левицький, О. Д. Огуй, І. Г. Кулина, О. С. Янер) та німецьких (В. Бетц, Р. Бергманн, Ш. Стрікер, Г. Шмід) учених, присвячених різним аспектам давньоверхньонімецького словотворення, зокрема словоскладанню, його структурним моделям, семантиці та історичному розвитку.
Словоскладання належить до найдавніших способів словотворення германських мов і відіграє важливу роль в історії формування німецького лексикону. Його функціонування фіксується ще в праіндоєвропейський період, що засвідчується давніми композитами в індоєвропейських мовах. Як зазначає Й. Ербен, тенденція до утворення складних іменників простежується вже від давньоверхньонімецького періоду, а в подальшій історії німецької мови композиція поступово розширює сферу своєї продуктивності [2, с. 2528].
Давньоверхньонімецьке словоскладання характеризувалося значною структурною різноманітністю. Основний тип складних слів репрезентовано детермінативними композитами (Determinativkomposita), у структурі яких перший компонент (Bestimmungswort) семантично модифікував другий (Grundwort). Другий елемент визначав граматичну категорію, словотвірний клас і загальне поняттєве значення утворення. Така модель збереглася й стала надзвичайно продуктивною в наступні періоди розвитку німецької мови. Наприклад, ahd. ascobrunne – «Eschborn bei Frankfurt» (Ешборн поблизу Франкфурта); ahd. heristraza – «Heerstrasse» (військова, головна дорога), ahd. ōtibero – «Adebar» (лелека).
Повноскладні композити (eigentliche Komposita) посідають важливе місце в системі словотворення давньоверхньонімецької мови. Вони утворювалися шляхом безпосереднього поєднання двох повнозначних основ, переважно іменникових, при цьому перший компонент семантично визначав або конкретизував значення другого. До таких утворень належать: wīnboum – «Weinbaum» (виноградна лоза), mūndburt – «Bevormundung» (опіка, захист), hûs-wirt – «Hauswirt» (господар дому) та ін.
Поряд із повноскладними утвореннями в давньоверхньонімецькій мові функціонували так звані неповноскладні композити (uneigentliche Komposita), термінологічне позначення яких пов’язують із Я. Гриммом. На відміну від повноскладних композитів, їхні компоненти на ранньому етапі поєднувалися між собою як окремі слова, а синтаксичний зв’язок між ними виражався за допомогою відмінкової флексії. У процесі історичного розвитку такі словосполучення поступово лексикалізувалися й перетворилися на складні слова. Прикладами цього типу є давньоверхньонімецькі композити tōdeswīz – «Todesart» (рід, вид смерті), sūnnūntag – «Sonntag» (неділя), tages-zīt – «Tageszeit» (денний час). У їхній структурі простежуються залишки давніх синтаксичних зв’язків, які згодом втратили первісне граматичне значення.
Формування неповноскладних композитів відбувалося паралельно з поступовим занепадом і перебудовою системи іменникової відміни. Відмінкові закінчення, які спочатку виконували граматичну функцію, поступово втрачали самостійне значення та могли переосмислюватися як сполучні елементи складного слова. Саме цей процес став одним із джерел формування сполучних морфем у німецькому словоскладанні. Його результати добре помітні і в сучасній німецькій мові, пор.: Kindeswohl «благополуччя, добробут дитини», Herzensfreude «величезна радість».
Водночас у таких утвореннях, як rep(a)-plat / rebūn-plat «Weinlaub» (виноградне листя), hunt-fliega / hundes-fliuga «Hundsfliege» (осіння жигалка), taga-stern / tages-stern «Morgenstern» (ранкова зоря) репрезентовано варіативне функціонування повноскладених та неповноскладених складних слів, що засвідчує співіснування обох словотвірних моделей [3, с. 1214]. Чітке розмежування повноскладених та неповноскладених композитів в давньоверхньонімецькій мові не завжди є можливим. Це зумовлено низкою фонетичних і морфологічних процесів, зокрема асиміляцією, редукцією та випадінням голосних у середині слова, а також поступовим переосмисленням історичних відмінкових закінчень як сполучних елементів. Додаткову складність становлять випадки, коли окремі відмінкові форми збігаються з формами основи, унаслідок чого етимологічна морфемна структура композита стає формально непрозорою. Фонетичні зміни та перебудова морфологічної системи сприяли поступовому стиранню формальних меж між власною та невласною композитивною моделлю.
Водночас давньонімецька система словоскладання не обмежувалася лише іменниковими компонентами. У позиції першого компонента складного слова могли виступати не тільки іменники, а й дієслова, прикметники та числівники, хоча такі моделі були менш поширеними: jungfrouwa – «Jungfrau» (діва), hengilachan – «Vorhang» (завіса, гардина), zwīfal – «Zweifel» (сумнів). Особливістю композитів із прикметниковим або числівниковим першим компонентом була, як правило, його невідмінювана форма. Це дозволяє розмежовувати власне композити та синтаксичні словосполучення, які зовні можуть мати подібну структуру.
З морфологічного погляду власні імена в давньоверхньонімецькій мові здебільшого мали структуру композитів, утворених за моделями іменник + іменник та прикметник + іменник: Неrіbrапt, Ніltіbrаnt, Наdubrant. Значно рідше у ролі першого компонента виступали слова, що належали до інших частин мови, зокрема прийменники [1, с. 115].
Отже, словоскладання в давньоверхньонімецькій мові являло собою вже сформований і функціонально значущий словотвірний механізм, який забезпечував номінацію нових понять, семантичну конкретизацію та економію мовних засобів. Більшість основних моделей, характерних для пізніших етапів розвитку німецької мови, уже були представлені в давньоверхньонімецький період, що свідчить про значну спадкоємність системи німецького словоскладання. Дослідження Й. Ербена, Й. Шплетта та В. В. Левицького дають підстави розглядати давньоверхньонімецьку композицію не як периферійне явище, а як один із фундаментальних механізмів історичного формування німецького словникового складу.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ:
1. Левицький В.В. Історія німецької мови. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця: НОВА КНИГА, 2007. 216 с.
2. Erben, Johannes Hauptaspekte der Entwicklung der Wortbildung in der Geschichte der deutschen Sprache. In: W. Besch, A. Betten, O. Reichmann, S. Sonderegger (Hrsg.). Sprachgeschichte. Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer Erforschung. Bd. 3. Berlin/New York: de Gruyter. 2003. S. 2525–2539.
3. Splett, Jochen. Wortbildung des Althochdeutschen. In: Sprachgeschichte. Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer Erforschung, 2. Aufl., 2. Teilband, Berlin/New York: de Gruyter, 2000, S. 1213–1222.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter