Хвороба Аддісона (ХА) – хронічна недостатність кори надниркових залоз, яка є актуальною проблемою ендокринології та внутрішньої медицини. В основі даної патології лежить генетична схильність та вплив тригерних факторів (вірусні інфекції, хронічний стрес). За даними досліджень останніх років у 90 % випадків розвивається автоімунний адреналіт [6, с. 3]. В основі патогенезу важливу роль відіграє імунна відповідь на власні антигени кори наднирників. Одним із автоантигенів є стероїдна цитохром P450 21-гідроксилаза (21-OHAb) [3, с.5], на яку в сироватці крові синтезуються високоспецифічні автоантитіла. ХА може розвиватися як самостійна патологія, так і входити до складу моногенного синдрому (APS-1):власне ХА, хронічний шкірно-слизовий кандидоз та гіпопаратиреоз [6, с.2]. Також у більше 50% пацієнтів спостерігаються системний перебіг, відомий як автоімунний поліендокринний синдром 2-го типу (APS-2) з виникненням автоімунного ураження щитоподібної залози, розвитком цукрового діабету 1 типу, хронічного атрофічного гастриту та вітиліго [7, с. 2]. Дані синдроми проявляються наявністю сироваткових 21-OHAb -аутоантитіл та імунною інфільтрацією кори наднирників, однак є генетичні відмінності: APS-1 спричинений мутаціями в гені автоімунного регулятора, тоді як APS-2 є полігенним станом [2, с. 1]. Таким чином, 21-OHAb можна вважати раннім маркером для діагностики ХА. Відомо, що у руйнуванні кори наднирників окрім гуморального (з утворенням антитіл) має значення і клітинна імунна відповідь, а саме вплив цитотоксичних Т-лімфоцитів (CD8+, CD4+, Th1-хелперів) та макрофагів, що запускають масивну мононуклеарну інфільтрацію кіркової речовини наднирників та ведуть до функціонального виснаження залози. На початкових стадіях ХА відмічається підвищення активності реніну при нормальному або зниженому рівні альдостерону [5, с.3], згодом, компенсаторно активується продукція АКТГ та збільшення його рівня хоча базальний рівень кортизолу ще лишається в нормі [3, с. 6].
В подальшому прогресуюча деструкція кортикоцитів відбувається через оксидативний стрес та запалення з вивільненням прозапальних цитокінів (TNF-α, IFN-γ). Доведено, що специфічні до 21-OHAb клони продукують IFN-γ і руйнують клітини-мішені за допомогою гранзиму, який забезпечує цитотоксичну дію та запускає апоптоз [4, с. 9].
Клінічна маніфестація ХА спостерігається при руйнуванні понад 90 % клітин кори наднирників та абсолютному дефіциті кортизолу, альдостерону та андрогенів і характеризується системними змінами: порушеннями водно-електролітного обміну, серцево-судинною недостатністю (артеріальною гіпотензію), різкою втратою маси тіла та астенією [5, с. 8]. При цьому підвищується секреція адренокортикотропного гормону та проопіомеланокортину, з якого утворюється меланоцитстимулюючий гормон, що призводить до меланодермії.
Морфологічна картина ХА характеризується лімфоцитарною інфільтрацією кори надниркових залоз і значною атрофією паренхіми, тоді як мозкова речовина надниркових залоз залишається неушкодженою, як результат хронічного запалення розвивається фіброз.
Термінальною стадією природного перебігу ХА виступає гострий наднирковий криз, який є проявом декомпенсації та маніфестує при дії стресових факторів (травм, інфекцій) в умовах абсолютного дефіциту глюкокортикоїдів. Клінічно проявляється рефрактерним судинним колапсом, нестримним блюванням, гострою дегідратацією, гіпоглікемічною комою [1, с. 4], що становить безпосередню загрозу життю пацієнта.
Таким чином, в патогенезі автоімунної ХА лежить пошкоджуюча дія гуморальних і клітинних механізмів імунної відповіді. Ключову роль відіграє утворення автоантитіл до 21-гідроксилази та активація цитотоксичних Т-лімфоцитів, які спричиняють прогресуючу деструкцію кори надниркових залоз. Що веде до виснаження гормональної функції залози, а клінічні прояви виникають лише на етапі значного ураження тканини. Саме тому розуміння патогенетичних механізмів є ключовим для ранньої діагностики та попередження розвитку життєво небезпечних станів.
Список літератури:
1. Adrenal Emergencies / R. E. Bridwell et al. Emerg Med Clin North Am. 2023. Vol. 41, no. 4. P. 795–808. URL: www.ncbi.nlm.nih.gov.
2. Co-occurrence of autoimmune disorders over time and by age, sex, and socioeconomic status: population-based cohort study of 22 million individuals in the UK / N. Conrad et al. Lancet. 2023. Vol. 401, no. 10391. P. 1878–1890. URL: pubmed.ncbi.nlm.nih.gov.
3. Consensus statement on the diagnosis, treatment and follow-up of patients with primary adrenal insufficiency / E. S. Husebye et al. Journal of internal medicine. 2024. Vol. 275, no. 2. P. 104–115. URL: doi.org.
4. Hirota Y., Matsushita T. Hyperpigmentation as a clue to Addison disease. Cleve Clin J Med. 2022. Vol. 89, no. 9. P. 498–499. URL: pubmed.ncbi.nlm.nih.gov.
5. Mineralocorticoid effects of fludrocortisone and hydrocortisone in primary adrenal insufficiency: EU-AIR patient data / B. Ekman et al. Journal of endocrinological investigation. 2025. Vol. 48, no. 10. P. 2381–2392. URL: doi.org.
6. Napier C., Pearce S. H. Autoimmune Addison's disease. Presse Med. 2022. Vol. 41, no. 12, pt. 2. P. e626–e635. DOI: doi.org.
7. Wolff ASB, Kucuka I and Oftedal BE (2023) Autoimmune primary adrenal insufficiency -current diagnostic approaches and future perspectives. Front. Endocrinol. 14:1285901. doi: 10.3389/fendo.2023.1285901
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter